І поховали на Аскольдовій могилі
твій нерозквітлий,Україно, цвіт.
Спинити ворога були не в силі.
Їм і до нині вісімнадцять літ.
Під Крутами лишились вічно юні.
Червона кров скропила білий сніг
і тільки смерть зізналась їм в коханні,
бо більш ніхто зізнатися не встиг.
Осколки шматували юне тіло.
Пліч о пліч, без вагання, як один, давали відсіч.
Кат осатаніло йшов в наступ.
Бій тривав кілька годин.
Без досвіду, не рівні були сили.
В пориві вітер прапор теребив.
Позаду Київ… Ні на крок не відступили.
І жоден свої честі не згубив.
Їх, після бою, ранених зігнали.
Хурделить снігом. Вітер завива до неба:
– Слава Україні! – пролунало.
Убили тіло та душа жива…
Аскольдова могила…На світанні їх поховали.
Падав тихо сніг.
І тільки смерть зізналась їм в коханні, бо більш ніхто зізнатися не встиг…
Автор : Галина Кухаришин
dvschool.wordpress.com 
Напишіть відгук